Установка базальных имплантатов транссинусальным методом на верхней челюсти как альтернатива синус-лифтинга
В.А. Рыбак, М.А. Павленко, В.Г. Климентьев, А.Е. Юхнов
Резюме. В данной работе предложен метод использования базальных имплантатов транссинусальным способом как альтернативное решение проблемы, которое позволяет достичь оптимального лечебного эффекта с минимальным операционным травмированием без применения синуслифтинга.
Ключевые слова: синуслифтинг, аллотрансплантаты, аутогенная плазма.
Горбово-крилоподібні імплантати –терапевтична опція для пацієнтів з дефектами дистальних відділів верхньої щелепи
Я.Е. Варес, О.В. Павленко, С. Іде, М.О. Павленко
Резюме. Дистальні відділи верхньої щелепи традиційно вважаються несприятливими для проведення дентальної імплантації, що пов’язано насамперед з неадекватною кількістю та якістю кісткової тканини, топографічною близькістю верхньощелепного синуса тощо. На етапі передімплантаційної підготовки в указаній ділянці, як правило, використовуються додаткові хірургічні процедури, спрямовані на збільшення об’єму кісткової тканини, що призводить до збільшення вартості та часу протетичної реабілітації пацієнта.
З історії відомо, що для досягнення необхідного об’єму кісткової тканини в дистальних відділах верхньої щелепи була запропонована ціла низка хірургічних втручань, включаючи часткову або повну остеотомію верхньої щелепи, кісткову трансплантацію тощо, з яких найбільшої популярності набули операції «відкритого» та «закритого» синусліфтінгу.
З часу, коли J.F. Tulasne у 1985 році описав оригінальну техніку встановлення горбово-крилоподібних імплантатів, використання потужних кортикальних ділянок крилоподібного відростка стало предметом практичної цікавості для багатьох фахівців імплантологічного профілю й особливо тих, хто працює в царині кортикальної імплантації.
У роботі відображені результати власного досвіду використання горбово-крилоподібних імплантатів у 12-ти пацієнтів, коротко описана техніка їх установлення та наведені клінічні приклади.
Ключові слова: верхня щелепа, адентія, горбово-крилоподібна ділянка, горбово-крилоподібний імплантат.
Case study: rehabilitation of atrophic maxilla with basal implant: a case report
Dr. Priyanka Thukral, Dr. Shweta Bali, Dr. Nidhi Bhatia and *Dr. Shobhit Arora
Abstract: Implant placement in severly atrophic jaws is specially challenging because of the poor quality and quantity of the future implant bed. (Scortecci et al., 2001) Calvarial or iliac bone grafts, mental nerve displacement, and sinus lift procedures are often used to overcome the initially unfavourable anatomical and mechanical conditions. (Misch et al., 1999) Furthermore, patients are sometimes reluctant to undergo such procedures. Recent studies reported that basal Implants can be installed in which the vertical bone supply is reduced. The present case report highlights the placement of four basal implants (BCS-Basal cortical screw) in atrophic maxillary area with flapless technique. All the implants were immediately loaded and followed up for a period of 1 year.
Case study: rehabilitation of atrophic maxilla with basal implant: a case report
Yan Vares, Henri Diederich , Alain Ansel
The rehabilitation of patients with distal maxillary adentia still remains one of the most
challenging tasks of implantology and maxillofacial surgery. The reason for this is the complex
anatomy and topographical vicinity of important structures such as the maxillary sinus, the
nerve and vessel bundles etc., as well as the progressive resorption of the residual ridge.
Through three-dimensional analysis, J. Cawood and R. Howell found that during maxilla
resorption the residual alveolar crest moves superiorly and medially (the so-called centripetal
resorption). This eventually leads to a thin layer or even absence of bone below the sinus cavity
creating the worst conditions for long-term implant anchorage.
Langzeituntersuchung über sofortbelastete zirkuläre KOS-Implantatrekonstruktionen
Werner Mander, Thomas Fabritius
Das Behandlungskonzept der dentalen Implantologie hat sich in den letzten drei Jahrzehnten
zu einem Standard-Therapieverfahren entwickelt. Das durch Brånemark als zweiphasiges
Verfahren mit zweiteiligen Implantaten entwickelte Vorgehen in der Dentalimplantologie
wurde in den vergangenen Jahren durch Praktiker in Anlehnung an die ersten Implantat-
Pioniere zum einphasigen Verfahren der Sofortimplantation und Sofortbelastung entwickelt.
Dabei kommen in erster Linie einteilige Implantate zu Anwendung, weil ihr Einsatz
gegenüber zweiteiligen Systemen im Rahmen der Sofortbelastung viele Vorteile bringt.